ШКУРОДЕ́Р, а, ч., розм.

1. Той, хто вбиває належних до знищення тварин і здирає з них шкуру. — Так воно вже заведено: яка не є шкура на волові, а шкуродер здере її (Стельмах, І, 1962, 243).

2. перен. Жорстока людина, що визискує інших, наживається на них. [Кіндрат Антонович:] Казав, правда, що чув і те, як господин [пан] предводитель бовкнули про мене незвичайне слово: шкуродером мене звеличали! (Кроп., II, 1958, 279); — А може, таки перейдеш до нього? — Краще я за смертю піду!..До того шкуродера нога моя не ступить (Стельмах, І, 1962, 230); Зараз він.. скаже, що я шкуродер, бо ламаю таку безбожну ціну за пустякову [незначну] роботу (Чаб., Катюша, 1960, 112); // Уживається як лайливе слово. Дибляни набігли, махаючи кийками й ломаками та гукаючи: —А, бісові шкуродери, попалися!.. (Гр.’, II, 1963, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 486.