ШКРЯБОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., перех. і неперех, Утворювати різкі звуки, скребучи чимсь по чому-небудь. Щось шкряботить у віконницю — слухаю, мов крізь сон… (Вас., II, 1959, 93); Йому вчулося, ніби там щось шкряботить (Досв., Гюлле, 1961, 22); Він чув, як Штепа шкряботить біля своєї тумбочки, вечеряв в темряві хлібом та ковбасою (Гончар, Людина.., 1960, 24); Навіть миші не шкряботіли: втекли тієї лихої зими кудись у поле, де було більше їстівного, ніж у людей (Мур., Жила.. вдова, 1960, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 483.