ШКРЯБОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шкряботі́ти і звуки, утворювані цією дією. Шкряботіння чулося десь далеко за дверима, ніби всередині другої кімнати (Досв., Гюлле, 1961, 23); Раптом Івасик смикнув його за руку і припав вухом до землі.— Тс! Тс! Ти чуєш?— З землі почулося шкряботіння (Ів., Вел. очі, 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 483.