ШКЛО, а, с., розм. Те саме, що скло. Кипарис, що росте збоку мого вікна, нахилявся так, що закривав середні шибки вікна і стукотів так по шклі, що я ждала тії хвилини, коли вікно з гуком упаде (Л. Укр., V, 1956, 218); Стіл поваливсь, шкло забряжчало на долівці (П. Куліш, Вибр., 1969, 302); Що тут робить вигнанцеві-поету? Невже хилитися, як схочеться фортуні, І слухать шепоти нестрогої красуні Чи брязк розбитого об стінку корчми шкла..? (Бажан, Роки, 1957, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 478.