ШКАПИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що шка́па 1. Серед несказанного гвалту шкапина врешті надумувалася, витягала хребет, випинала ребра і, ледве переступаючи тремтячими ногами, тягла чудний візок по курній дорозі (Коцюб., І, 1955, 371); Було це давно, їхав якось бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана —ледве-ледве тягне (Україна.., І, 1960, 148); Зупиняється кінь. Поцокав Іван: — Що, вже їхати лінь? — Смикнув за вудила, пришпорив шкапину… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 470.