ШИРОКОВЕ́РХИЙ, а, е. З широкою верхньою частиною (про предмети). Посеред підлоги, недалеко від вогнища, стало видно викладену камінням ще одну яму-піч, у якій пекли хліб, різний посуд біля неї — череп’яні з вузькими шийками корчаги й широковерхі горнці, дерев’яні кадоби, ночви, миски (Скл., Святослав, 1959, 8); // Який має розложисте гілля (про дерево, кущ); крислатий. Ось ви мовчки, не дивлячись нікуди, оділись; мовчки знялись, почимчикували під тінь широковерхої осокорини (Мирний, IV, 1955, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 459.