ШИК¹, у, ч., розм.

1. Особлива вишуканість у манері триматися, одягатися і т. ін. Обстановка привітна.., тут кожний може одягатись, як хоче, і нема де показувати шик, хоч би хто й хотів (Л. Укр., V, 1956, 359); Незнайомий рвучко, не без шику козирнув.., піднісши кулак і випростовуючи пальці біля самої скроні (Гончар, III, 1959, 185); // у знач. присудк. сл. Задовольняв в найвищій мірі, є чудовим. Тарілки.., салфетки, блискучі ножі й виделки — шик! (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 20).

∆ З (із) ши́ком, у знач. присл.— вишукано, елегантно, ефектно. Мундзьо одягавсь завсіди старанно і елегантно, з шиком (Фр., III, 1950, 340); Ананій із шиком жбурнув на стіл, як це робили при нагоді американці, брусок сигарет та цвілу шоколадку з американського раціону (Ю. Янов., І, 1954, 129).

2. Багатство, розкіш, пишнота, розраховані на ефект. Льокаї в фраках, брудних маніжках і засиджених мухами білих краватках. Голені й криволиці. Все претендує на шик — а пригадує другорядний ресторан (Коцюб., III, 1956, 153); Іменини в жінки близько,— Прийдуть: теща, кум, кума. Тут би шику, шуму, блиску, А цього-то і нема (Воскр., З перцем!, 1957, 16).

ШИК², у, ч., військ., заст. Стрій, шеренга. Козаки стояли під муром в бойовому шику, лавою (Стар., Облога.., 1961, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 450 - 451.