ШИБКИ́Й, а́, е́, розм. Те саме, що швидки́й 1, 2. Кінь шибкий, копита в піску потопивши. Як криця гаряча в воді, клекотить (Бор., Тв., 1957, 74); Тяжке сирітство з самого малку, гірка неволя в чужій роботі — приборкали її шибку думку (Мирний, І, 1949, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 449.