ШИБА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. перех. і неперех. Ударяти по чому-небудь, ударятися об щось; бити, битися. Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину [черево], а в ній, мов у довгій та вузькій кліті, шибала собою щука (Фр., III, 1950, 336); //перен. Раптово, несподівано з’являтися (про думки, почуття). [Xаритон:] Вчора зовсім було насупилося на дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. (Кроп., II, 1958, 11); По голові Семеновій шибали думки. "Невже пани такі погані, як оце про них усі кажуть — і мати, і Романко?" (Коцюб., І, 1955, 103).
∆ Кров шиба́є в го́лову кому — те саме, що Кров ударя́є в го́лову (див. кров); Шиба́є охо́та кому, кого — дуже кортить, хочеться комусь.
2. неперех. З великою силою і швидкістю спалахувати, вихоплюватися звідкись (перев. про полум’я). Вже мати у печі запалила — дрова знов тріщать, полум’я шиба, і димно у хатці (Вовчок, І, 1955, 290); // Почати сильно віяти (про вітер, запах тощо). Метелиця шибає поміж смереками і виє-скаженіє (Ірчан, II, 1958, 223); // перен. Вибухати, вириватися (про гучний звук, крик, лемент і т. ін.); // перен. З’являтися від збудження, хвилювання. Так і чую, як краска мені шибає вгору, аж у очі наллється, да й опуститься… (Барв., Опов.., 1902, 66).
∆ Шиба́ти в ніс — те саме, що Би́ти в ніс (див. би́ти). Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Гр.).
ШИБА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., на кого, діал. Бути схожим, скидатися на кого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 449.