ШЕПОТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. шепота́ти і звуки, утворювані цією дією. Хведір, понуро послухавши дівочого реготливого шепотання і нікому слова не сказавши, тихо похилив поза церквою (Мирний, III, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 440.