ША́ШІЛЬ, шеля, ч. і розм. шелі, ж. Коричневий жук завдовжки 2-3 мм, личинки якого, розвиваючись перев. у мертвій деревині (меблях, будівлях тощо) чи борошні, точать їх. Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть; вітер-негода обносе сухе гілля, а зсередини шашіль виточує гниле суччя (Мирний, III, 1954, 23); Єдине, що прикрашало цей сточений шашелем будинок, була довга алея бузку (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 134); З комірних шкідників найбільш поширені у Кримській області комірний і рисовий довгоносики.., маврітанська комашка, хлібний шашіль, огнівки, молі, кліщі тощо (Колг. Укр., 6, 1958, 20); // перен. Те, що руйнує щось, мучить когось, викликає сумніви і т. ін. — Гляну на людей — ні, не наші люди — і знов тая шашіль у серці ворушиться… (Коцюб., І, 1955, 141); Лист був від Аарона Мокрого. Той злякався братової могутності, шашіль заздрощів точив йому душу (Загреб., Диво, 1968, 266); Одарка не зважилася заводити суперечок, і Микита ще довгий час не знав, що шашіль уже точить підвалину його оселі (Л. Янов., І, 1959, 308).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 425.