ШАХРА́Й, я́, ч. Хитра, спритна й нечесна в своїх учинках людина. Сплітки тут, сварки, заздрість. І ігумен дурень, і економ шахрай — і, послухаєш, кожен з "братів" злодій і розбійник (Коцюб., III, 1956, 141); Посумувавши та погорювавши, дядьки знову заводили свої звичайні розмови про те, що березовий дьоготь трохи дорогий, що зіньківські ковалі всі до одного шахраї і за підкову беруть такі гроші, що, мабуть, і в самій Полтаві люди б дивувалися, коли б їм розказав (Тют., Вир, 1964, 154); // Дрібний злодій. На базарах крутилось безліч різних шахраїв і безпритульних підлітків, які з допомогою бритов очищали кишені роззяв (Гжицький, Вел. надії, 1963, 42); Артуро-дрібний шахрай. Беручи урок дикції і ефектної осанки у провінціального актора, він встигає між ділом витягти у нього гаманець (Мист., 6, 1968, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 423.