ША́РФИК, а, ч. Зменш.-пестл. до шарф 1. [Мати:] Гаразд, що встигла шарфик доплести… Адже ж на тій міжзоряній дорозі холодний протяг дме на всі світи і навіть місяць блідне на морозі (Лев., Драми.., 1967, 433); Свіжий вітерець приємно хлюпав в обличчя, зривав з неї газовий шарфик (Баш, Надія, 1960, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 418.