ШАРФ, а, ч.

1. Зіткана чи зв’язана річ верхнього одягу у вигляді довгої смуги, якою кутають шию, накривають голову або плечі. Почала [баронеса] скидати ротонду, шапочку і незчисленні хустки, хусточки, шарфи, шарфики, кидаючи те все безуважно на руки Софії (Л. Укр., III, 1952, 541); Шия обмотана теплим шарфом (Коз., Вибр., 1947, 9); Гнат, не кваплячись, зняв теплий смугастий шарф, роздяг пальто й сів на диван, чекаючи черги (Чорн., Потік.., 1956, 220); Прозорі костюми, серпанкові шарфи, а також легкість рухів виконавиць справляють враження, ніби феї не танцюють, а літають (Мист., 2, 1967, 38).

2. заст. Кольоровий пояс або пов’язка через плече, що були розпізнавальним знаком генеральського та офіцерського звання в дореволюційній армії. Капітан переступив поріг.. Оглянув себе у великому венеційському дзеркалі при вході. Двобортний мундир обер-офіцера, оперезаний срібним форменим шарфом, штани з лампасами, кручені еполети, трикутний капелюх з чорним плюмажем (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 418.