ШАРЖ, у, ч.

1. Сатирична або гумористична манера зображення, відтворення кого-, чого-небудь, при якій дотримано зовнішню подібність, але карикатурно змінено, підкреслено найхарактерніші риси. При всій любові до яскравих деталей, Саксаганський завжди уникає шаржу (Рильський, III, 1956, 343); З тонким гумором, ніде не впадаючи в шарж і перегравання, виконує І. Сікало роль Саливона Дійниці (Мист., 1, 1959, 16); Шарж, утрировка, карикатура, допустимі в сатирі, можуть виконати цілком протилежну функцію в епічному або ліричному творі (Іст. укр. літ., II, 1956, 29).

2. Малюнок, портрет, що зображує кого-небудь у навмисне спотвореному, смішному вигляді. То була маленька папочка з малюнками — дружніми шаржами (Ткач, Крута хвиля, 1956, 57); В їдких сатиричних рисунках, шаржах художники висміювали царя, його посіпак, самодержавні порядки (Мист., 5, 1955, 4); // Художній твір, написаний із застосуванням цієї манери зображення. Урізноманітнюються жанрові різновидності гуморесок автора [О. Вишні]. З’являються твори нових для письменника, складних в літературному відношенні сатиричних жанрів: драматичний гротеск, комедія, шарж (Рад. літ-во, 5, 1957, 100); В.Чечвянський був видатним майстром пародії. Дотепно гіперболізувавши і .відтінивши якусь характерну рису, він умів створити вдалий дружній шарж або й уїдливу пародію (Рад. літ-во, 6, 1964, 86).

3. чого, на що, перен. Спотворення, викривлення, невдале наслідування чого-небудь; карикатурна подібність чогось. — Хіба це риба? Це шарж на рибу (Збан., Курил. о-ви, 1963, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 411.