ШАПКОБРА́ННЯ, я, с., розм. Закінчення, кінець якогось зібрання (коли всі присутні розходяться).— От вже в церкві й шапкобрання. Затого цвинтар спустів (Н.-Лев., IV, 1956, 307).

◊ Прийти́ (приї́хати, поспі́ти і т. ін.) на шапкобра́ння; Заста́ти шапкобра́ння — з’явитися запізно, наприкінці, коли всі присутні розходяться.— Але, Фесю, їй-богу, ми прийдемо до церкви на святе "шапкобрання"! Вбирайся мерщій! (Н.-Лев., IV, 1956, 176); [Параска:] Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву (К.-Карий, І, 1960, 398).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 408.