ШАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок,., перех.

1. Відчувати або виявляти глибоку повагу, пошану до когось, чогось; поважати. [Парвус:] Чесний батьку, громаду нашу я шаную щиро, але Руфіна в ній я ще не бачив і що він за людина — теж не знаю (Л. Укр., II, 1951, 410); В душі він пишається своєю матір’ю, йому втішно знати, що її шанують робітники (Гончар, Тронка, 1963, 101); Усіма своїми почуттями Панас Саксаганський тягся до трудівників.. Він шанував цих простих людей, що своїми руками створюють всі багатства, що своєю працею могли б прикрасити всю землю… (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 125); // також у спол. із сл. повік, свято і т. ін. Цінячи когось, вшановувати. Коли ти боронитимеш волю Й самостійність народу твого, Ми повік шанувать тебе будем І любити, як друга свого (Л. Укр., І, 1951, 361); Санька визначила, що перед нею людина добра, а не зла, що її треба поважати й шанувати (Тют., Вир, 1964, 156); Кияни свято шанують героїв, які обороняли наше місто в грізному 1941 році, визволяли його від ворога в незабутньому 1943-му (Веч. Київ, 6.Х 1967, 5); // чим і без додатка. Виконувати якісь церемоніальні дії, здійснювати певний ритуал, вшановуючи когось. Наливають молодій кварту горілки, ідуть молодого шанувать (Сл. Гр.); Старому Макусі дуже добре було: його і почитували, і шанували по-старосвітськи, і всього, чого забажає, усе йому й є (Кв.-Осн., II, 1956, 305); // також із сл. глибоко. Надавати чомусь великого значення; цінити. Благаю бога, щоб смеркало, Бо на позорище ведуть Старого дурня муштровати [муштрувати]. Щоб знав, як волю шанувати, Щоб знав, що дурня всюди б’ють (Шевч., II, 1963, 66); А Никанор Личков — він розумів і шанував Матвійове мовчання… (Перв., II, 1958, 202); Народ Радянської України глибоко шанує творчість геніального поета грузинського народу Шота Руставелі (Корн., Разом із життям, 1950, 52); Сам Петрусь дружбу з Юрком шанував і пишався нею (Дор., Не повтори.., 1968, 183); // Цінячи, берегти. —Та ще й повдавались [дочки] в матір: усі чепурні, шанують одежу (Н.-Лев., І, 1956, 121); — Треба шанувати сили,— мовив Стальський, поклавши на однім кріслі капелюх і ліску і сідаючи на друге (Фр.,VІІ, 1951, 197); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий грунт, то шанувала б його і пестила (Чорн., Визвол. земля, 1950, 37); Природу треба шанувати, берегти й множити її багатства (Знання.., 6, 1965, 3); // розм. Брати до уваги; зважати на щось. Без вашого відому [відома] і згоди я не дозволю собі змінити щось у Вашому рукопису, бо й я признаю й шаную права автора (Коцюб., III, 1956, 240); І до них я мовив грізно: "Га, а що се ви, панове! Чи забули шанувати Ваші власні постанови?" (Сам., І, 1958, 180).

◊ Прошу́ люби́ти й шанува́ти, жарт. усталена формула, яка вживається, коли знайомлять кого-небудь з кимось. [Круть:] Хто він? [Гриць:] Наш земляк. Отож прошу любить і шанувати (Підс., Жарти.., 1968, 35); Шанува́ти нака́з (нака́зу, ро́зказ, ро́зказу), заст.— виконувати чиєсь розпорядження. Пан не дозволяв і на годинку кидати ліса [лісу], а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Вовчок, VI, 1956, 297); Шанува́ти па́м’ять: а) згадуючи кого-небудь, виявляти чимось свою повагу, пошану. Діти оплакують іще свою маму, шанують її пам’ять, як святощі (Фр., VI, 1951, 484); Людство шанує пам’ять багатьох великих історичних діячів, але шанує їх як діячів минулого, що належать своєму часові, своїй епосі (Ком. Укр., 2, 1969, 80); б) вшановуючи кого-, що-небудь, відзначати пам’ятну дату, річницю, ювілей тощо. Пам’ять борців Комуни шанують не тільки французькі робітники, але й пролетаріат усього світу (Ленін, 20, 1971, 209); Чернігівське музикально-драматичне товариство.. вітає Вас, полтавці, у цей незабутній день, коли Ви шануєте пам’ять усім нам дорогого батька української поезії і драми [І. П. Котляревського] (Коцюб., III, 1956, 247); Сьогодні шануєм ми пам’ять Вождя [В. І. Леніна], Вождя, і товариша, й друга (Сос., І, 1957, 145).

2. Виявляти турботу, дбати про кого-небудь; піклуватися, доглядати. Минуло літо, після жнив Овес хазяїн змолотив І Шкапу ту, що вередує, Він і шанує, і годує (Гл., Вибр., 1951, 29); Був собі чоловік і жінка.. Послав їм господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! (Стор., І, 1957, 56); // Ставитися з особливою повагою, ніжністю, виявляючи турботу, піклування (перев. про членів родини). — Ой рада б я Марусеньку За рідну прийняти, Та чи буде ж вона мене, Сину, шанувати? (Сто пісень.., 1946, 215); Щира була в його [сина] душа до всіх! Батька й матір шанував і поважав — сказати. Старі тішаться та радуються своєю дитиною (Вовчок, І, 1955, 49); Випроводжали в науку Юрка. З парубком поважно здоровкались статечні дядьки, оглядали його зі всіх боків, наказували шанувати батька-матір, не дерти носа перед людьми (Стельмах, II, 1962, 363); // у сполуч. із. сл. себе. Дбати про себе, про своє здоров’я; берегтися. — Прощай, сину… прощай, моя дитино!.. Ша… ша-нуй… себе… (Мирний, II, 1954, 116); Шануючи себе, ми повинні шанувати інших. Це — азбука, але ж і азбуку треба пам’ятати (Рильський, Веч. розмови, 1964, 50).

3. чим і без додатка, розм. Пригощати когось, пропонувати поїсти й випити; частувати. Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати (Гл., Вибр., 1951, 155); — Ганно, чого задумалась — шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Вовчок, VI, 1956, 287); Два роки щонеділі шанував я її чаєм, ласощами, дарував картинками (Л. Янов., І, 1959, 324); // Припрошувати випити або поїсти, пригощаючи, частуючи. — Ану, діду, ще, ану ще чарочку! — раз по раз гостинно шанувала діда Маруся (Вас., II, 1959, 521).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 405.