ША́МКАТИ1, аю, аєш, недок., розм.
1. Говорити невиразно, нерозбірливо, злегка шепелявлячи.— І чого жахаються, дурні? — шамкає він беззубим ротом. — Діда Хо, що світ прозвав страхом? А дід цілком і не страшний… (Коцюб., І, 1955, 149); Вибираючи коноплі, бабуся шамкає беззубим ротом баладу про лиху свекруху (Вас., II, 1959, 360); Надійка так і не могла добрати, що говорить до неї, шамкаючи, Тимофій Гаврилович (Коз., Листи.., 1967, 127); *Образно. Здавалося, отак сидів би день, місяць, не пив, не їв, аби тільки гупав бубон, шамкала стара катеринка і лився в груди прозорий, холодний струмінь весни (Чаб., Катюша, 1960, 8).
2. рідко. Утворювати шарудливі, шелесткі звуки; шелестіти.
ША́МКАТИ2, аю, аєш, недок., діал. Ходити або робити щось швидко, поспіхом.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 401.