ШАЛЕ́НІСТЬ, ності, ж.

1. Стан за знач. шале́ний 1; несамовитість, нестямність. В нападі шаленості вихопив [Марусяк] з-за ре́меня пістоль і гевкнув [вистрілив] із нього у бук (Хотк., II, 1966, 111).

2. Те саме, що шале́нство 2-4. Гарматне ревище, що, здається, на деякий час трохи ущухло, знову забушувало з попередньою шаленістю (Добр., Очак. розмир, 1965, 344); Б’є шалено гармата ворожа, І, як видно, вона не одна… Вгамувать би шаленість ту можна, Та зв’язківців нема серед нас (Бойко, Про 17 літ, 1958, 33); Іван вже перестрибнув через пліт і така ухопила його шаленість, що бив би Максима ще (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 229); В Сивоокові прокинувся Родимів сприт, поєднаний з дідовою шаленістю (Загреб., Диво, 1968, 120); Щезла свідомість. Повна нестяма. Шаленість (Коцюб., II, 1955, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 399.