ША́БЛЯ, і, ж.
1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Шевч., II, 1953, 43); На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Вас., III, 1960, 382); Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Хотк., II, 1966, 330); *Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (Рильський, III, 1961, 182); *У порівн. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Коцюб., II, 1955, 231); На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту — почесну зброю (Рильський, II, 1960, 166).
Віддава́ти (відда́ти) салю́т ша́блею див. салю́т; Туре́цька ша́бля див. туре́цький.
◊ В шаблі́1 — команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою; Го́ла ша́бля див. го́лий; Оголя́ти (оголи́ти) ша́блю див. ого́лювати; Схре́щуються (схре́щувалися, схрести́лися) шаблі́ див. схре́щуватися; Хапа́тися за ша́блю див. хапа́тися.
2. перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців). На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича — п’ять тисяч шабель — негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (Гончар, II, 1959, 322); З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Тют., Вир, 1964, 310).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 395.