ЧІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1.

2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської "княгині" (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 340.