ЧІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який вважається центральним, найвиднішим; головний. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці (Л. Укр., III, 1952, 447); На чільному місці, де була колись церква, будується Будинок культури (Ле, В снопі.., 1960, 57); В кабінеті — суворий порядок, симетрія. На чільному місці — батьків портрет (Мам., Тв., 1962, 403); Юлія Андріївна сиділа боком до чільного стола, за яким, наче в президії зборів, засідали медичні світила (Дмит., Обпалені.., 1962, 98).

2. із сл. місце, перен. Важливий за своїм значенням; передовий. В житті і духовному розвитку сучасної людини відіграють величезну роль різні ідеологічні фактори. Серед них чільне місце посідають мистецтво і література (Мист., 5, 1968, 8); Високою майстерністю відзначається робота Л. Химченка "Рубач металу" ..В творчості робітника чільне місце посідає також портретна різьба (Вітч., 5, 1962, 217); Основою основ важкої індустрії є чорна металургія. В її неухильному піднесенні завжди займала чільне місце Радянська Україна (Рад. Укр., 1.ХІІ 1953, 1).

3. перен. Який виділяється серед інших; видатний. Щодо бойківського діалекту, то він також ще від 1848 р. досить виразно проблискує у творах тодішніх чільних галицьких письменників (Фр., XVI, 1955, 340); [X у с а:] Найчільніший провінціал зрівнятися не може а тим, хто зоветься "римський громадя́нин" (Л. Укр., III, 1952, 173); Приїхали також [до Одеси] і чільні діячі та керівники всеросійських громадських інституцій, промислових і торговельних об’єднань, земських союзів та союзів міст (Смолич, V, 1959, 10).

4. буд. Який становить передню частину будівлі. Вздовж чільної і причілкової стін стояли лави, а на покуті — стіл (Нар. тв. та етн., 3, 1969, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 339.