ЧУХРА́ТИ, а́ю, ає́ш, недок.

1. перех. Обламувати, обрубувати гілля на дереві, стовбурі; очищати від листя, кори. Поставив мене чухрать гілля (Сл. Гр.); Чухрали теслярі якісь колоди, по кузнях де-не-де вже стукотіли молоти (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 367); — Він з дядьком Мусієм залишився в лісі. Гілля чухрають (Головко, А. Гармаш, 1971, 275).

2. перех. Чесати, очищати вовну від домішок, сміття. Одні мили вовну, другі сушили її, треті чухрали (Іст. середніх віків, 1955, 136); Ой коли б ти хазяїн, та овечки собі мав, То б я дома сиділа, вовничку чухрала (Чуб., V, 1874, 684).

3. перех., розм. Завдавати ударів кому-небудь, сильно бити, шмагати кого-небудь; дубасити, періщити. Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Бор., Тв., 1957, 157); — Лупіть Рябка,— сказав [Пан], — чухрайте! ось батіг! — За що?.. — спитав Рябко, а Пан кричить: — Чухрайте! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); Не дали йому бісові котолупи і слова промовити, стягли раба божого з коня і почали чухрать канчуками (Стор., Тв., 1957, 130); // перен. Різко вичитувати, лаяти, докоряючи за кого-, що-небудь. Прийняв він мене прямо-таки підкреслено-ввічливо, немов між нами нічого не сталося і його не чухрав за мою особу сам Олександр Васильович (Логв., Давні рани, 1961, 113).

4. неперех., розм. Енергійно рухатися, бігти, їхати, поспішаючи куди-небудь. Кузьма Трохимович далі подумав, що вже пора знімати свого салдата [солдата] та укладатись на віз і чухрати додому… (Кв.-Осн., II, 1956, 18); Килина на поле чухрає колосків збирати (Мирний, IV, 1955, 250); — От же лукаве зілля,— щодуху чухраючи на завод, раз у раз спотикаючись під шаленим тріскотінням неба, охопленого полум’ям, без угаву банив чоловік свою жінку (Баш, Надія, 1960, 215); *Образно. От ми базікаєм, —а час, мов віл з гори, Чухра: його не налигаєш (Г.-Арт., Байки.., 1958, 85); Так, дитино моя люба, Погуляй — твоя пора, Бо вже, може, лиха згуба І по тебе десь чухра (Граб., І, 1959, 59); // Тікати від кого-небудь. Дзижчать кулі, з дзенькотом висипаються з вікон шибки. Відстрілявшись, біляки підхоплюють кулемет і знову чухрають — куди очі стоять (Гончар, II, 1959, 24); — Стріляйте, не жалійте патронів! — радив Ярошенко.— А коли вони вискакуватимуть з хат та будуть чухрати в ліс, я з своїми комнезамами з засідки братиму їх на мушку (Речм., Весн. грози, 1961, 306); // Швидко поширюватися, охоплюючи щось, знищуючи його (про вогонь, полум’я). Вихопився огонь із кватирочки та й пішов чухрати все кругом (Барв., Опов.., 1902, 472).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 391.