ЧУ́РА, и, ч., діал. Джура. Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! (Шевч., II, 1963, 257); Як ось двері одчинились, і лізе в хату, тяжко переступаючи через поріг, батько Пугач, а за ним його чура (П. Куліш, Вибр., 1969, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 385.