ЧУМАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Займатися чумацтвом (у 2 знач.), бути чумаком. Гриць уже сивий, як голуб, був, а все ходив у Крим. Не хотів ані дружитись, ані дома жити — чумакував (Вовчок, І, 1955, 40); Вони ще кріпаками тоді були, але їм жилося трохи краще, ніж іншим невільникам землі, бо пан відпускав батька чумакувати (Стельмах, І, 1962, 422); // перен. Бувати в тривалих від’їздах, довгий час подорожувати з чим-небудь. — Стою зараз над Дніпром, над рідним братом великої Волги, і думаю про ваш прекрасний шлях, Панасе Карповичу [Саксаганський]… Скільки вам випало чумакувати! (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 383.