ЧУДИ́ЛО, а, ч., розм. Те саме, що дива́к. Мій товариш таки чудило був: усе щось зморозить (Хотк., І, 1966, 165); — Давай вип’ємо, хоч, може, це й не зовсім гарно — пити за дівчину.— Чудило! Що ж тут поганого? (Загреб., Спека, 1961, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 374.