ЧУДЕ́СНИЙ, а, е.

1. заст., розм. Який має, містить у собі чудо; сповнений чудес, надприродний. Незважаючи на численні легенди про "чудесні" події і явища, жоден богослов ніколи не зміг ні обгрунтувати, ні довести їх правильності (Наука.., 7, 1958, 41); Він розповів Міхонському зміст поеми ["Одіссеї"], дитячим звичаєм підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини (Фр., III, 1950, 34).

2. Прекрасний, чарівний, принадний. У нас тепер чудесна погода, сніг, тихо, легкі, здорові морози і ночі, справжні різдвяні ночі, місячні, ясні, з скрипучим снігом (Коцюб., III, 1956, 380); [Батура:] Тут така чудесна природа. Не село, а суцільний сад (Корн., II, 1955, 199); Август і Галина стояли поруч у відсвіті мерехтливих вогнів, милуючись незвичайною картиною чудесного вечора (Цюпа, На крилах.., 1961, 289); Чудесна пісня, чудесне виконання… (Рильський, IX, 1962, 211); — Яка у вас чудесна квартира,— сказала Марта, щоб якось приховати свою ніяковість (Собко, Срібний корабель, 1961, 67); Співає [батько] весело і сміливо, могутнім чудесним голосом (Гончар, Таврія, 1952, 10); Який це чудесний і симпатичний хлопець! Веселий, жартівливий і на всі штуки майстер (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); // у знач. ім. чуде́сне, ного, с. Те, що має надзвичайну чарівність, принадність. Із можливого в чудесне Перекинуто мости… Линьте ж, дні, котіться, весни, До мети! (Рильський, І, 1960, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 373.