ЧУДА́ЦЬКИЙ, а, е. Власт. чудакові; дивний. Старов цілував руки. Олдрідж виривався. Але нікому не вдавалося все це чудацьким (Ільч., Серце жде, 1939, 239); Учителька здивувалася такою чудацькою відповіддю (Ков., Світ.., 1960, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 373.