ЧУДАКУВА́ТІСТЬ, тості, ж. Властивість за знач. чудакува́тий. Начальство вважало його за дуже ввічливу людину, за доброго педагога і тому прощало йому деяку милу чудакуватість… (Ільч., Серце жде, 1939, 198); Старим людям життя завжди здається простішим, аніж воно є насправді. Може, то самовпевненість.., а може, звичайна стареча наївність, чудакуватість (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 373.