ЧОРТОПХА́ЙКА, и, ж., розм., жарт. Легкий візок. Покинувши із рук нагайку, Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить (Котл., I, 1952, 80); Двоє якихось добродіїв устало з поштарської чортопхайки і увійшло в школу (Гр., II, 1963, 72); // Автомашина, мотоцикл і т. ін. — Чортопхайка дирчить, як скажена,— далеко чути (Ю. Янов., І, 1954, 72); Гуркіт наближається, наближається, і ось на дорогу чорним звіром вилітає на трьох колесах чортопхайка, тягнучи за собою хвіст куряви. На чортопхайці, пригнувшися, сидить у великих окулярах той самий цибатий дядько, що двічі приїжджав до них (Стельмах, II, 1962, 127); // Те саме, що чо́вен. Вона побігла з гори, на якій височіла колись Юр’єва церква, до містка, швиденько відв’язала свою чортопхайку, мерщій запрацювала весельцем (Збан., Сеспель, 1961, 389).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 365.