ЧОРТОПОЛО́Х, у, ч. Народна назва колючого бур’яну (будяків, осоту, татарнику тощо). Земля звідусіль підступає до Наталки, неорана, несіяна, в кураях та чортополохах, проте рідна до болт, ближча, рідніша, ніж будь-коли (Гончар, II, 1959, 217); // перен., розм. Те саме, що непо́тріб 2. Гостросаркастичними вилами в страшну епоху кріпацької неволі [І. П. Котляревський] сміливо й хоробро пхав у казани й чани усякий чортополох пузатих, пихатих, брехунів (Літ. Укр., 12.IХ 1969. 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 365.