ЧОРТЕНЯ́, я́ти, с. Зменш. до чорт 1-4. Побіля старшини товпились чорти і чортенята; деякі з чортенят чіплялись за павутину, а інші визирали з тріщин (Стор., І, 1957, 355); Даровитий художник-самоучка якраз у цей час викінчував центральний кадр [страшного суду]: хапкі до згуби, тоненькі чортенята вилами підпихали.. двоєженців у киплячі казани (Ковінька, Кутя.., 1960, 8); — Вона, чортеня, вродлива. Страшнувато до неї й підступати близько (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 600); Хлопці бігцем рушили до вільшини. — Та не біжіть, чортенята! Ідете, то ідіть уже по-людському (Збан., Таємниця.., 1971, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 364.