ЧОРНУВА́ТИЙ, а, е. З чорним відтінком, трохи чорний. Йшлося вже до осені,— темні хмари, аж чорнуваті, снували по небу (Мирний, І, 1949, 219); Дівчина стоїть і дивиться на неї, не зводить чорнуватих очей (Хижняк, Тамара, 1959, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 361.