ЧОРНОГОЛО́ВИЙ, а, е. Який має темне, чорне волосся; чорноволосий. Вичуняла [Уляна] і серце і душу віддала своїй дитині, своєму чорноголовому Івасеві (Мирний, І, 1954, 301); Я тебе запам’ятав на все життя — чорноголового, рожевощокого, білозубого в полотняних штанцях і сорочечці (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 29); // у знач. ім. чорноголо́вий, вого, ч.; чорноголо́ва, вої, ж. Той, хто має темне, чорне волосся. — Хто се? — роздалося коло його уха.. — Не знаю,— одказав чорноголовий (Мирний, І, 1954, 327); // З чорною шерстю, чорним пір’ям на голові (про тварин, птахів). Чорноголові дятли діловито дерлися корою, вистукуючи й вислухуючи хворі дерева (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); Ось ми в центрі колонії чорноголових мартинів, їх крики зливаються в нескінченний багатоголосий гомін (Наука.., 11, 1965, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 358.