ЧОГО́СЬ.

1. займ. див. щось¹.

2. присл. Невідомо чому, з якоїсь причини; чомусь. Галя й Мотря сиділи собі та мовчки пряли. У кожної чогось так тяжко було на серці (Мирний, І, 1949, 408); — Я чогось нездужаю трохи,— промовила Маруся (Вовчок, І, 1955, 195); Так у мене складаються справи, що все чогось часу нема (Коцюб., III, 1956, 427); Став виходити народ на перон. Вийшла й Катря. І тільки з дверей на перон, а народ назад чогось суне. Чути й вигуки: "Заходь! заходь!" Що там таке сталося — не придумати (Головко, II, 1957, 385); Лесь обережно сідає на краєчок тендітного кріселка і чогось зітхає (Стельмах, І, 1962, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 348.