ЧОВПТИ́СЯ, пу́ся, пе́шся, недок., розм. Тривалий час займатися якоюсь клопітливою справою; возитися. А старий усе човпеться по надвір’ю (Сл. Гр.); Засмучені, перелякані, заклопотані човпуться вербівчани то на городі, то в полі,— аби кусок хліба мати (Іщук, Вербівчани, 1961, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 348.