ЧМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм. Втрачати здатність нормально мислити, міркувати або нормально діяти, рухатися (від чаду, алкоголю, нікотину і т. ін.); дуріти. Після горілки днів зо три чманієш (Сл. Гр.); Андрій уже чманів від перегорілого самогону та його варнякання і сердито відіпхнув Кирила (Панч, Мир, 1937, 34); Цілий вечір він.. чманів від курива (Тют., Вир, 1964, 158); // Втрачати ясність свідомості, рівновагу від напливу якихось негативних почуттів, від турботи і т. ін. Чманіючи від почуття власної несміливості, він знову почав був пояснювати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 468); Олексаша мовчав і лупав очима. З переполоху йому відібрало мову,. Олексаша чманів і мовчав (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 542); Зараз оце саме та пора, коли від безлічі клопотів він чманіє, глухне, він просто не чує тебе, якщо тільки твої слова не про силос, не про вовну… (Гончар, Тронка, 1963, 84); // безос. Голова обертом іде, в очах чманіє (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 13).

◊ Голова́ чмані́є — те саме, що Голова́ [йде] о́бертом (див. голова́). Надвечір голова чманіла, Ніна йшла пройтись по греблі (Коп., Земля.., 1957, 208); Саливон проймається обуренням на пастухові слова — чи тяжко людину знеславити? Далебі, від тих суперечок чманіє голова (Горд., Дівчина.., 1954, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 345.