ЧИТЕ́ЦЬ, тця́, ч.

1. Той, хто читає кому-небудь вголос. — А що пак твої наймити будуть завтра робити? — несподівано перебила Онися читця (Н.-Лев., III, 1956, 89); Затих читець, і останні його слова потонули в буряних оплесках (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 29); // Той, хто бере участь у художньому читанні, фахівець з художнього читання. Читець (якщо він — художник) вносить у виконання літературного твору власне розуміння його (Худ. чит., 1955, 9); 1962 року двадцятитрьохрічного актора удостоєно звання лауреата Республіканського конкурсу читців імені Т. Г. Шевченка за майстерне виконання творів великого Кобзаря (Вітч., 4, 1965, 213); У Колонному залі Української державної філармонії вже відбулися звіти інструментальних ансамблів, солістів-вокалістів та інструменталістів і читців філармонії (Мист., 6, 1958, 4).

Чите́ць-деклама́тор: а) той, хто бере участь у художньому декламуванні. В часи громадянської війни, коли, бувши актором, я їздив з агітпоїздом по фронту і виступав як читець-декламатор, я читав поряд Шевченка, Франка, Тичину, Рилєєва, Бєдного, Маяковського (Смолич, VI, 1959, 171); б) збірник творів для художнього декламування. Гори зошитів прибираються, і наш великий обідній стіл вкривається горою книжок — читців-декламаторів, читанок, журналів (Ів., Таємниця, 1959, 153).

2. заст., розм. Читач (у 1 знач.). Крім усього цього, з баби був ще й неабиякий читець. З року в рік вона передплачувала петербурзьку "Газету-копейку" (Смолич, II, 1958, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 339.