ЧИСТЬО́ХА, и, ч. і ж., розм. Винятково охайна людина; чепурун, чепуруха. [Мордовець:] Хм! А що ж сама земля нам дасть — грязюку? [Шевченко:] Скажіть — яка чистьоха! Він землі боїться! Неба йому треба! (Тич., І, 1957, 325); — А що? Йди до неї,— сказав Вірний,— квартира путня, молодиця чистьоха (Логв., Літа.., 1960, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 337.