ЧИРГИ́К, ЧИРГИ́К-ЧИРГИ́К, виг., розм.

1. Звуконаслідування, що означає різкий звук, який виникає від тертя залізного предмета по якій-небудь твердій поверхні. — Чую, — пиляють [фінни]. Чиргик-чиргик, чиргик-чиргик (Тют., Вир, 1964, 291).

2. Уживається як присудок за знач. чирги́кати і чирги́кнути. Треба, якщо трапиться [дерево] на полозки, назначити. Колись прилетимо з Гаврилом, чиргик пилкою та й додому (Тют., Вир, 1964, 436).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 328.