ЧИНО́ВНИЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до чино́вник. Змальовуючи комічні дріб’язкові конфлікти поміщицького і чиновницького середовища, Гоголь викривав неспроможність і реакційну суть прогнилого і приреченого на загибель кріпосницького ладу (Рад. літ-во, 18, 1955, 73); // Власт. чиновникові, такий, як у чиновника. Замість відповіді хтось добре штурхонув його під ребра і підштовхнув до столу, за яким сидів пан з холодним чиновницьким обличчям (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 26); — Я тепер чиновник на фабриці й перейду від авторських сентиментів до чиновницької твердості. Ви не погоджуєтесь викинути цю сцену? — Мовчання.— Тоді ми підемо зараз до Директора — хай він нас розсудить (Ю. Янов., II, 1958, 26); Бюрократизм, чиновницьке ставлення до службових обов’язків, до потреб людини, байдужість, черствість, зазнайство — чужі політиці партії, природі соціалістичного ладу (Рад. Укр., 28.VІІІ 1957, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 327.