ЧИНО́ВНИЦТВО, а, с.

1. збірн., дорев. Чиновники. Як навіжені неслися з гори хурки, повні п’яного чиновництва, котре кричало, гукало, свистало… (Мирний, І, 1954, 146); Це був боєць за повалення старезної машини царизму. Він ганьбив чванливе і підлабузнювате чиновництво, хабарників, ..закликав народ скинути кайдани (Тулуб, В степу.., 1964, 49).

2. перен. Формальне, бюрократичне ставлення до своєї роботи; байдуже, бездушне ставлення до людей. Ми повинні бути просто-таки непримиренними до будь-яких проявів чиновництва.. у ставленні до людини-трудівника (Рад. Укр., 24.III 1963, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 327.