Про УКРЛІТ.ORG

чинно

ЧИ́ННО, розм. Присл. до чи́нний2. По черзі зливали [священники] один одному на руки воду з чайничка й також чинно зійшли всі на трибуну (Ле, Міжгір’я, 1953, 70); [Панна:] Прошу поводитись із нами чинно, бо тут ізо мною є дядя, а він жартів не любить (Вас., III, 1960, 430).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 327.

вгору