ЧЕЧІ́ТКА, и, ж.

1. одн. Невеликий співучий птах родини в’юркових. На чужині ні дядька, ні тітки, Тілько в саду щебечуть чечітки (Чуб., V, 1874, 454); На вільхах, на березах можна бачити табунці тихих чечіток — сіреньких пташок з червоним тім’ям (Коп., Подарунок, 1956, 105); *У порівн. Дядина, як та чечітка, теркоче та вичитує, а дядько коли-не-коли проведе товстим охриплим голосом та й замовкне, та знову проведе… (Мирний, І, 1954, 90).

2. Чіткий за ритмом танець з частим постукуванням підошви й каблука об підлогу; мелодія цього танцю. Ну, заграйте ж, заграйте чечітку, я новенькі підошви зіб’ю, причеплю на манишку лелітку — степову білу квітку мою! (Рудь, Дон. зорі, 1958, 13); *Образно. Під попом заскрипів табурет, а довгі і тонкі, мов дешеві свічки, пальці, що досі втомлено лежали на колінах, заворушилися і затанцювали в нервовій чечітці (Речм., Весн. грози, 1961, 38); Серце билося несамовито, воно то майже замовкало, то зривалось у божевільну чечітку, але Комаренко зараз не звертав на нього уваги (Собко, Срібний корабель, 1961, 127).

Вибива́ти (висту́кувати і т. ін.) чечі́тку — стукаючи, видавати звуки в ритмі, в такті мелодії чечітки; танцювати чечітку. Повною протилежністю Миті був Михайло Василенко, верткий, худорлявий хлопець із синіми очима, який навіть під час перерви залишався в класі й вибивав чечітку (С. Ол., З книги життя, 1968, 41); Він поспішав. Треба було вчасно з’явитися на явочну квартиру. Несподівана затримка нервувала. Він нетерпляче вистукував черевиком дрібну чечітку (Донч., II, 1956, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 320.