ЧЕРКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр. Підсил. до черкну́ти. Він черконув раз, сірник зламався, він спробував удруге — і знову не припалив (Мур., Бук. повість, 1959, 27); Як тут хлопчику любо, Як ласкаво кругом!.. Біла чаєчка чуба Черконула крилом (Бичко, Сійся.., 1959, 352); Кіндрат не вспів одскочить, як збожеволілий від болі кабанище черконув його кливаком [іклом] по нозі (Морд., І, 1958, 109); Стиснувши в кулак ліву руку та вигнувши серпом великого пальця, він навідліг, різко і недбало черконув великим гострим нігтем, навхрест перекреслюючи на картині обличчя дівчини (Коз., Сальвія, 1959, 55); Черконемо спочатку про опіум, про духовну сивуху. Чи їх гумор розвіває? Їй-богу, розвіває! (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 310.