ЧЕРЕДНИ́К, а́, ч. Людина, яка пасе череду; пастух. Чередники хльоскали батогами, підганяючи останніх у череді корів (Вас., II, 1959, 379); Тимко під’їхав до артільного двору, коли вже зовсім звечоріло і чередник гнав з поля овець (Тют., Вир, 1964, 35); *Образно. Зійшла перша вечірня зірка, а за нею друга, і виплив дворогий чередник їхній — місяць (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 304.