ЧЕРВІНЬКО́ВИЙ, а, е. Який має колір червіньки; густо-червоний з коричневим відтінком; багряний. Сонце приснуло у вікно, і пучок золотистого проміння заплутався у Фіриних кучерях. Від того її волосся спалахнуло буйною пожежею, червіньковим полум’ям (Донч., II, 1956, 163);//В якому (в якій) переважає такий колір. Тільки й сам я в червінькову осінь, В глід вкохавшись, в небо осяйне, Дослухаюсь, Тонько русокоса: З-понад моря не зовеш мене? (Мал., Звенигора, 1959, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 296.