ЧЕПУРНЕ́НЬКО. Присл. до чепурне́нький. Чепурненько в хаті. Над ліжками шпалери рябіють, з сосни гілочки зеленіють,— закрашають стіни чорні, немазані (Тесл., З книги життя, 1949, 196); У світлицю вступила стара бабуся, одягнена чепурненько в білу сорочку, в чорну спідницю з червоними квіточками і зав’язана чорною хусткою (Н.-Лев., І, 1956, 137); Узяв [хлопець] з полиці книжку, чепурненько розправив її, розгорнув, зложив перед собою руки й став читати вголос (Вас., І, 1959, 94); — А ти ж там дивись — чепурненько оріть (Головко, І, 1957, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 294.