ЧЕ́ЛЯДЬ, і, ж., збірн.

1. іст. Населення феодальної вотчини у давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.). Усі категорії залежного від вотчинника населення в джерелах називають челяддю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448); Челядь, мабуть, прислужувала феодалу і його сім’ї у побуті, працювала у різних господарських службах, що концентрувалися у дворі, наглядала за роботами у господарстві та ін. (Археол., VIII, 1953, 24).

2. іст. Дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Будували кухні, комори, сараї, стайню. Не тільки треба панам десь жити,— треба десь челядь містити (Мирний, І, 1949, 194); На подвір’ї о. Хведора стояла.. проста, здорова хата для челяді (Н.-Лев., І, 1956, 145); — Самі зібралися, щоб у жнива бастувати. То мені треба було побігти в панський двір скликати челядь та й тих, які в лісі працюють (Стельмах, I, 1962, 550); // Люди, які займали невисоке службове або громадське становище. — Щоб отcсе я, будучи паном на всю губу, не знайшов собі ліпшої компанії над запорозьку челядь! (П. Куліш, Вибр., 1969, 124); Гвардійці в своїх мальовничих мундирах, реміснича челядь у полотняних куртках і фартухах, з засуканими рукавами стояли в рядах, зі зброєю в руці (Фр., VI, 1951, 156); // Слуги взагалі; прислужники. Якось їх, клятих [ксьондзів], і до мене Вночі на хутір занесло. А з ними челядь їх скажена Та ще драгуни… (Шевч., [І, 1963, 257); Русь! Що він знав про неї!? Він знав дуже багато і, виходить, дуже мало. Він знав її царів і лукаву челядь царської псарні (Стельмах, I, 1962, 617)

3. заст., діал. Молодь. А на нашій та вулиці Насипано жита, От як вийде челядь гулять. — Так як перемита (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 28); На одшибі од села було ігрище, челядь гомоніла, співала, сміялась (Вовчок, VI, 1956, 229); Челядь гуляє на майдані; старі гомонять під ворітьми, а в Маланки звичайні гості — думи (Коцюб., II, 1955, 13); — Доню, глянь краще: весна розцвітається.— Саме твоя це пора, Онде вся челядь твоя дожидається, Кинь мене — я вже стара (Дн. Чайка, Тв., 1960, 286); // Весільні гості молодої. Марусина челядь сідає вечерять (Сл. Гр.).

4. заст. Жінки, дівчата. — Скоріше, Христе, одягайся; уже наша челядь у зборі! — Куди се?— пита Пріська. — Колядувати, мамо (Мирний, III, 1954, 34).

Бі́ла че́лядь — жінки (дівчата і заміжні). Коли турки воювали, білу челядь забирали (Думи.., 1941, 173); Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти (Сл. Гр.).

5. діал. Члени однієї родини. [Рябина:] Та що, жінка в церкві з усею челяддю, нікуди мені дітися, бо хату замкнула і ключ з собою взяла (Фр., IX, 1952, 411); Для того ця служба в панотця була для Івана дуже догідна, бо не міг ніде інде стільки заробити, аби вигодувати таку челядь (Март., Тв., 1954, 227)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 292.