ЧЕЛЯДИ́Н, а, ч.

1. іст. Те саме, що челя́дник 1, 2. [Яким:] Кидай зброю!.. (Мартин і челядин слухаються) (Гр., II, 1963, 573).

2. діал. Дорослий син, нарубок. Бо чумак, .. бо чумацька дитина,— на те й мати вродила, щоб дівчина любила хорошого челядина (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 291.